Освітянські аспекти філософії серця в педагогічній діяльності Василя Сухомлинського
Навряд чи можна говорити про Василя Сухомлинського як про філософа, але філософські грані процесу навчання й виховання в педагогічній спадщині вчителя сьогодні стають об’єктом цілих наукових досліджень. Слід зазначити, що Василь Олександрович
розвив «філософію» своїх попередників, вчених філософів-педагогів, і, перш за все
- Памфіла Юркевича і Григорія Сковороду.
Поняття «філософії серця»
використовувалось в староруській православній філософії з часів Київської Русі,
філософія серця займає важливе місце й у працях сучасних українських педагогів,
таких як Василь Олександрович Сухомлинський(1918-1970). Неспроста одна з найвідоміших
і найпопулярніший на сьогоднішній день є книжка «Серце віддаю дітям», де зустрічаємо
такі філософсько-гуманістичні рядки: «Я зрозумів: щоб стати справжнім вихователем
дітей, треба віддати їм своє серце» [2,с.7].
Філософія серця - поняття
в філософії, започатковане українським філософом із Кіровоградщини Дмитром Івановичем
Чижевським (1894- 1977).
Питання «філософії серця»,
підняті Г.Сковородою, справили значний вплив на розвиток суспільно-політичної та
філософської думки України, виражають духовну сутність народу та співзвучні національному
духові. В.Сухомлинський був першим серед освітян нашої держави, хто ввів у нау-
ково-педагогічний обіг поняття «душа», «краса», любов» і розвив поняття «філософія
серце» своїх попередників, реалізуючи ідею в педагогічній практиці своєї школи.
У своїх всесвітньо відомих педагогічних працях Василь Олександрович поглиблює і
розширює проблему духовного та морального виховання молоді, зокрема, у книжках
«Серце віддаю дітям» (1968), «Народження громадянина» (1970), «Методика
виховання колективу» (1971), «Розмова з молодим директором школи» (1973), «Сто
порад учителеві» (1984) та інших.
Отже, на думку педагога
Сухомлинського, серце є стержнем душевного і духовного життя і діяльності
вчителя. Так, саме у серці вчителя зачинається, зароджується й формується
рішучість до позитивних вчинків, у ньому виникають різноманітні наміри та
бажання(звичайно - позитивні!), серце є джерело волі та жадань освітянина по
вихованню підростаючого покоління.
Моє глибоке
переконання: духовність у школі чітко відбивається через духовність учителя.
Для того, щоб діти духовно розвивались, у школі має бути відповідне середовище.
А воно створюється кожну хвилину всіма вчителями, на кожному уроці. По-перше,
через те, що кожний педагог може дати кожній дитині духовне задоволення своїм
предметом. І мудрі вчителі чудово вміють відчувати, на якому рівні опанування
предмета кожна дитина відчує це задоволення, тож індивідуально підходять до
дітей. На жаль, система освіти вимагає однакового рівня для всіх. А система
підготовки вчителів не орієнтує їх на індивідуальну роботу, на творчу
самореалізацію в кожній дитині одноосібно.
Якщо вчитель ставиться
до учня з розумінням і любов’ю, то учень прагне заслужити любов і повагу. Такий
підхід до учня сприяв утвердженню віри дитини у власні сили. «З дітьми треба
бути від ранку до ночі, - писав В.Сухомлинський до письменника Григорія
Мединського. - і в неділю треба бути з ними. Але для мене це не тягар. Ви
знаєте, ось зараз вечір, а мені хочеться, щоб швидше прийшов ранок і щоб
задзвеніли знову їхні голоси» Тому й зустрічав їх на ґанку школи» [9,с. 148]. З
цього приводу Василь Олександрович писав, що діти - це наймудріші філософи і
найчутливіші психологи.
«Кожен день, кожну годину, - писав у своїх
роздумах В.Сухомлинський, - я пробуджую в дітях людяність - най- тоншу
здатність відчувати поруч із собою складні порухи чужого серця, чужої душі... І
ніхто не примусить мене відмовитись від істини: головним предметом у школі має
бути людинознавство» [11,с.11].
Є лише одна проблема -
навчитися поважати себе, а станеться - переконаний - це тоді, коли щодня
бажатимемо ставати мудрішими. У педагогічній спадщині
В.Сухомлинського високий статус займає сила духу - велика національна й
загальнолюдська цінність, яка в останні століття в багатьох українців була
послаблена. Виховуючи у дітей цю шляхетну якість, він підкреслював, що сила
духу як моральна доблесть починається з віри в моральні святощі рідного народу.
Переконання Василя
Олександровича, що школа повинна стати не лише місцем передачі досвіду
поколінь, а й «майстернею гуманності», підтверджувалося впевненістю, що без
виховання широкого й повного діапазону почуттів не може бути повноцінної
людини.
З погляду
В.Сухомлинського, для практичного педагога виховання дітей має бути виразом
неегоїстичної любові до них, оскільки діти - майбутнє людства. Мета виховання і
ролі педагога в ньому полягає в тому, щоб пробуджувати у серці дитини любов до
щирого та ідеального, до правди, добра і краси. Знання істини залежить від
досконалості волі й чистоти серця вчителя. Педагог вважав, що перед кожною
дитиною, навіть най- посереднішою і найважчою, вчитель повинен відкрити ті
сфери, де вона зможе досягти своєї вершини, сформувати свою людську гідність,
свою душу, розумові здібності школяра. Tому й створив «Азбуку моралі», котра
вчила осягати суть добра і зла, честі й безчестя, справедливості й облуди. Ця
азбука стала засобом подолання емоційної нерозвиненості. В дитині необхідно
відкривати здатність відчувати стан інших, вміння ставити себе на місце іншої
людини. Розвитку розуму дитини В.Сухомлинський надавав особливого, ми б сказали
- первинного значення, адже, на його думку, від цього залежить як близько до
серця сприйматимуться учнем проблеми суспільного буття, життя і доля близьких»
Розумове виховання, писав Василь Олександрович, - потрібне людині не тільки для
того, щоб вона застосовувала знання в праці, а й для повноти духовного життя,
для того. Щоб уміти цінувати багатства культури і мистецтва. Людині треба дати
щастя насолоджуватися культурними й естетичними цінностями» [14,с.31].
Спадщина
В.Сухомлинського з кожним роком і в різні періоди державотворення відкривається
новими гранями, а константи будуть сприйматися глибше й виразніше, якщо
педагоги розглянуть її з позицій «філософії серця». Тут відкриється широкий
простір співдружності педагогіки та філософії, а наукове засвоєння цього
простору є перспективною педагогічною справою.
Список використаних
джерел
Сковорода Г. Tb. у двох томах /
Г.Сковорода. - Т.2. - К.:АТ «Обереги», 1994. - С.348
Сухомлинський В.О. Серце віддаю дітям /
В.О.Сухомлинський // Вибр. твори: у 5 т. - K.: Рад.школа, 1977. - Т.З. - С.7.
Чижевський Д. Нариси з історії філософії
на Україні / Д.Чижевський. - K., 1992. - С, 67.
Чижевський Д. Нариси з історії філософії
на Україні / Д.Чижевський. - K., 1992. - С, 69.
Сухомлинський В.О. Проблеми виховання
всебічно розвиненої особистості / В.О.Сухомлинський // Вибр.твори: У 5т. - Т.1.
- К.:Рад.школа, 1976. - С.72.
Сухомлинський В.О. Народження
громадянина / В.О.Сухомлинський // Вибр.твори: У 5т. - Т.З. - К.:Рад.школа,
1977. - С.501.
Сухомлинський В.О. Проблеми виховання
всебічно розвиненої особистості / В.О.Сухомлинський // Вибр.твори: У 5т. - Т.1.
- К.:Рад.школа, 1976. - С.73.
Сухомлинський В. О. Як виховати справжню
людину / В. О. Сухомлинський // Вибр.твори: у 5т. - K.: Рад. школа, 1976. -
Т.2. - С.147.
Мединський Г.О. Безстрашність душі /
Г.О.Мединський // Спогади про Сухомлинського. - K., 1990. - С.148.
Мостова Т. Виховуй у собі людську душу і
сердечні стосунки з людьми. Листи до сина / Т.Мостова //Освіта України. - 2004.
- 19 березня. - С.б.
Сухомлинський В. Серце віддаю дітям /
В.Сухомлинський. - K.: Рад. школа, 1974. - С.П.
Сухомлинський В.О. Народження
громадянина /В. О. Сухомлинський // Вибр.твори: У 5т. - Т.З. - K.: Рад.школа,
1977. - С.504.
Сухомлинський В.О. Народний учитель /
В.О.Сухомлинський // Вибр. твори: В 5 т. - Т.5. - K.: Рад.школа, 1977. - С.239.
Сухомлинський В.О. Павлиська середня
школа / В.О.Сухомлинський // Вибр. твори: В 5т. - Т.4. - K.: Рад.школа, 1977. -
С.31.
Сухомлинський В.О. Слово рідної мови /
В.О.Сухомлинський //Укр. мова і література в школі. - 1965. - №5. - С.45.
Педагогічні ідеї В. О. Сухомлинського: сто порад учителю
Об'єкт
нашої праці - жива душа. Відкривай в кожній душі всі її здібності...
В. О. Сухомлинський
Є. Сверстюк
Слава тобі, Господи,
Під сонячним небом,
де я народився.
Дай нам велику силу
на подвиг і оновлення.
Заміни нам ліниві серця
і оживи душі,
щоб ми могли в поті
чола орати і сіяти власну ниву.
Просвіти, Господи, душу мою,
І відкрий мені дорогу
стати тим,
ким повинен стати на
землі своїй.
В. О. Сухомлинський (1918-1970) - вчений і
вчитель в одній особі. Сухомлинський - романтик, мрійник не переставав думати
над тим, як виховати, як досягти успіху в будь - якій справі і учневі, і
батькові, і вчителеві.
У В. О. Сухомлинського було надзавдання -
служити Дитині. Він автор 41 монографії і брошури, більше 600 статей, 1200
оповідань та казок. Загальний тираж його книг складає більше 4 мнл. екземплярів на різних мовах
світу.(53) Його розробки передових ідей випередили навіть наш час, а творчість
- вивела на чіткий гуманістичний
напрямок не тільки вітчизняну педагогіку, а й світову. Згадаємо твори великого
Вчителя: " Серце віддаю дітям", "Сто порад учителеві",
"Народження громадянина", " Батьківська педагогіка",
"Як виховати справжню людину", "Методика виховання коллективу», «Листи до сина», « Про
виховання», « Слово про слово",( в ньому згадано: «Відшукайте перлини, народну мудрість,
різець до душі»).
«Слово до спадкоємця», (а в цьому творі вчитель говорив: «Відкривайте очі на світ своїм вихованцям, читайте людську душу,
продовжуйте себе в своїх вихованцях...»),
«Розмова з молодим директором» та інші.
Ми стали вчителями. Учитель - поводир народу.
Ми володіємо словом. Вже нині автори будь - якої читанки для будь - якого класу
не обходяться без творів В. О. Сухомлинського, бо кожна казочка, притча - це
дилема, моральна проблема, яку розв'язують учні.
Справжнє виховання дитини - у вихованні
самих себе. «Поспішайте
робити добро...Не запізніться, не втрачайте ні секунди. Якщо хочете змінити
світ на краще, то починайте це робити із себе, і не завтра чи сьогодні, а з
цієї хвилини»
- В. О. Сухомлинський, слова із твору « Сто порад учителеві»,
Книга В. Сухомлинського «Сто порад
учителеві», підказана сотнями зустрічей і бесід з молодими вчителями, які
тільки починали працювати.
Це практична книга порад не тільки молодому вчителеві, а й вчителям зі
стажем, батькам і просто людям, які виховують дітей.
Актуальні в наш час слова із цього
твору ( «Сто порад учителю»): «Кінцевий результат педагогічної праці можна
побачити не сьогодні, не завтра, а через дуже тривалий час. Те, що ви зробили,
сказали,зуміли прищепити дитині, інколи виявляється через 5 – 10 років.
У вчителя є риса – гармонія серця й
розуму. Навряд чи є інші професії,крім
професії педагога й лікаря, які вимагали б стільки сердечності. Твір В.
О. Сухомлинського – це дійсно сто порад. Кожна порада записана під своїм номером,
до кожної підібрано заголовок.
Наприклад: порада 40, «Як розвивати
мислення й розумові сили дітей». До цієї поради - пам’ятка, яку склала Н. І. Мізіна, використовуючи твори
педагога.
Пам’ятка
1. Мислення
починається з подиву. Спостерігай, як думає дитина.
2. Вивчай
і знай психологічні і індивідуальні особливості учнів.
3. Навчись
сприймати дитину такою, яка вона є.
4. Знай,
як спілкується кожна дитина з навколишнім світом, як вона бачить цей світ.
5. Навчись
розрізняти,розпізнавати в дітях ті особливості,на які повинно опиратися
навчання і виховання.
6. Об’єкт нашої праці – жива душа. Відкривай в кожній
душі всі її задатки і здібності.
7. Не
поспішай! На твоїй совісті – людина.
А порада 21 має заголовок «Учіть
спостерігати, учіть бачити.» І що до цього скажеш, тільки виконуй. З розумінням
відносишся до поради 19, «Як бути з перевіркою зошитів?» У наш час дуже реальне
слово - «Учіть працювати і правою і
лівою рукою» - 45 порада і т. д.
Хочу конкретно зупинитись на заголовку 8,–
знахідка для вчителя.
«Про збереження в
пам’яті школяра
елементарних знань» (зачитати з книги). Наші вчительські діти часто навчаються
поряд з нами, в одній школі, як бути? На це запитання дає відповідь порада 50
(роздати вчителям роздруковані матеріали з твору). І останнє слово – 100 : «Усе що раджу я в цій
книзі, треба знати тільки вам, педагогові, і необов’язково знати вашим вихованцям. І важливо для вихователя
не показати вихованцям, що вони піддаються якимсь спеціальним педагогічним
процедурам. І зробити свій виховний
задум непомітним – один з дуже важливих елементів педагогічної
майстерності.
Необхідно, щоб виховання дітей, любов і
повага до дітей, вимоги до них і дружба з ними, - щоб усе це було самою суттю
вашого духовного життя» -
В. О. Сухомлинський
Своїм зверненням до
вас, вчителі, хочу сказати, що світ прекрасний. Потрібно тільки знайти ту
«співучу пір’їнку,
де буде добре всім. Тож ми маємо читати
твори великого учителя, творити, учитись, виховувати нове покоління людей своїм
словом.
«Слово – це ніби той місток, через який
наука виховання переходить у мистецтво, майстерність», - говорив В. Сухомлинський.
Використані
джерела:
1.В.Сухомлинський.
Сто порад учителеві. Київ, « Радянська школа»,1988
2.В.Сухомлинський.
Розмова з молодим директором. Київ, « Радянська школа»,1988
3. В. Сухомлинский.
Сердце отдаю детям .Киев, « Радянська школа»,1985
Мудрі думки В. О. Сухомлинського про вчителя:
…Учитель — перший і головний світоч в інтелектуальному житті
школяра; він пробуджує в дитини жадобу знань, повагу до науки, культури,
освіти.
…Праця вчителя ні з чим не зрівнянна ...
…Ткач уже через годину бачить плоди своєї праці; сталевар через
декілька годин радіє вогненному потоку металу; орач, сіятель, хлібороб через
кілька місяців милуються колоссям і зерном, вирощеним у полі...
…Учителю потрібно трудитися роки й роки, щоб побачити предмет
своєї творчості; буває, що проходять десятиріччя і ледве починає виділятися те,
що замислив; ніхто частіше від учителя не буває незадоволеним; ні в якій праці
помилки і невдачі не приводять до таких важких наслідків, як в учительській...
... Учителю потрібно володіти величезним талантом любові до
людини, безмежною любов'ю до своєї праці і перш за все до дітей, щоб на довгі
роки зберегти бадьорість духу, ясність розуму, свіжість вражень,
сприйнятливість почуттів — без цих якостей праця педагога перетвориться в муку.
…Якщо в школах є насторожені, наїжачені, недовірливі і злі діти,
то лише тому, що вчителі не взнали їх, не знайшли підходу до них, не зуміли
стати їх товаришами. Виховання без дружби з дитиною, без духовної спільності з
нею можна порівняти з блуканнями в сутінках
Сухомлинський писав:
«Учні – збільшувальне скло незнання вчителя».
…Нема в світі більш гуманних професій, ніж фах
лікаря і педагога. До останньої хвилини бореться лікар за життя людини,
ніколи він не дасть відчути хворому, що його стан здоров'я поганий чи навіть
безнадійний. Це азбучна істина лікарської етики. Ми, вчителі, повинні
розвивати, поглиблювати в своїх колективах нашу педагогічну етику,
стверджувати гуманне начало у вихованні як найважливішу рису педагогічної
культури кожного вчителя.
|
||||||||||||||
|
||||||||||||||
..Щоб відкрити перед учнями іскорку знань,
учителю треба ввібрати море світла, ні на хвилю не відходячи від променів
вічно сяючого сонця знань людської мудрості.
|
||||||||||||||
…Є дуже цікава закономірність педагогічної
праці: передача знань не відбувається прямолінійно — ось це учитель сьогодні
взнав і ось це він передає своїм вихованцям. Убоге й обмежено життя школярів,
учитель яких покладається лише на те, що напередодні уроку піде і візьме те,
що необхідно віддати, передати.
|
||||||||||||||
В. О. Сухомлинський вважав, що, ставши педагогом,
вчитель повинен дати собі клятву:відкривати в кожній дитині всі її
задатки,здібності, можливості. Для цього йому потрібно знати того, кого він
виховує. «Знати здоров’я дитини, знати індивідуальні риси її мислення і знати
сильні і слабкі сторони її розумового розвитку»(2,с.217)
|
Принципи і методи виховання людини В. О.
Сухомлинський розробляв протягом усього життя. Рано відчувши вчительське
покликання, він присвятив школі майже 35 років життя, раз і назавжди віддавши
своє серце дітям.
Список використаних джерел
Сухомлинський В.О. Серце віддаю дітям /
В.О.Сухомлинський // Вибр. твори: у 5 т. - K.: Рад.школа, 1977. - Т.З. - С.7
Сухомлинський В. Серце віддаю дітям /
В.Сухомлинський. - K.: Рад. школа, 1974. - С.П.
Сухомлинський В.О. Народження громадянина /В.
О. Сухомлинський // Вибр.твори: У 5т. - Т.З. - K.: Рад.школа, 1977. - С.504.
Сухомлинський В.О. Народний учитель / В.О.Сухомлинський
// Вибр. твори: В 5 т. - Т.5. - K.: Рад.школа, 1977. - С.239.
Проблеми гуманного управління школою в педагогічній
спадщині
В.О. Сухомлинського
Дослідженням цього питання
займається багато науковців, адже педагогіка В. О. Сухомлинського глибоко
гуманна. Про проблеми гуманного управління школою в педагогічній спадщині великого учителя читаємо і в статті Михайла
Легкого (професора - Інститут педагогіки АПН, Київ) та Ігоря Остапйовського (Волинський університет).
Методи і форми управління школою,
коли директор виступав інспектором над учителями, чиновником – адміністратором,
в обов’язки якого входило стежити, чи правильно викладається
програма, чи не допущено якихось помилок, вважались анахронізмом для В. О.
Сухомлинського.
Вивчення досвіду павлиського
педагога показує, що наукове дослідження особистості дитини було однією з
головних умов гуманного управління школою. «Щоб бути гуманним, - писав В. О.
Сухомлинський, - потрібно знати душу дитини» (4, с.496). Педагогічний колектив
його школи і директор – В. О. Сухомлинський глибоко вивчали, досліджували
природний анатомо – фізіологічний бік
психічних явищ, духовний світ дитини, залежність процесів, що в ній
відбуваються, від найрізноманітніших факторів навколишнього середовища. Свій
обов’язок учителі Павлиської школи
вбачали в тому, щоб усе , що стосується кожної дитини, - її мислення,
емоції,здібності, інтереси, нахили, захоплення – знали всі педагоги. Тому
вивчення дитини було поставлено на ґрунтовну
наукову основу. Двічі на місяць по понеділках, в школі проводились
засідання науково - педагогічної ради або психологічного семінару. План роботи
педагоги знали заздалегідь і старанно
готувались до нього. Тематика – різноманітна : «Як уникнути упередженості у взаємовідносинах з школярами» ; «Як вчити,
щоб діти вірили вчителеві»; «Учитель – совість народу» ; « У школі не повинно
бути суєти, нервозності, поспіху» (3, с.81).
Першу частину «педагогічного
понеділка» становила доповідь когось із класних керівників на тему «Педагогічна
характеристика такого – то учня».
На першому місці в характеристиці
стояло здоров’я,фізичний розвиток дитини,характеристика умов її всебічного
розвитку: як дитина сприймає предмети і явища навколишнього світу, як у неї
відбувається формування понять, які особливості і емоційне забарвлення її мови
, як вона запам’ятовує, як розвинуте в неї образне й абстрактне мислення, який
ступінь її емоційної культури.
В. О. Сухомлинський навчав учителів звертати увагу учнів на внутрішній стан людей, допомагати
їм у важкий час… І - чинив по-людськи, йому був
неприємний крайній індивідуалізм, коли особисті інтереси забезпечуються за
рахунок обмеження інтересів інших людей. Спонукальними механізмами такого
розуміння учнів, які серцем відчувають професіональний рівень, внутрішній моральних та духовний світ вчителя, його
налаштованість передати школярам свої знання, на думку Володимира
Олександровича є: особистість педагога, який не тільки навчає доброму,
розумному та вічному, а й переконує учнів своїми вчинками;
піклування про людську гідність школярів, усвідомлення ними
важливості свого «я» у цьому світі, суспільному житті держави; спрямування набутих знань за час навчально-виховного процесу в потрібне русло.
Дуже важливим у педагогічній характеристиці
було визначення педагогів, що ж потрібно практично зробити для подальшого
розумового й морального і естетичного розвитку дитини, аби вона постійно
прагнула до вдосконалення.
Суть і зміст гуманного управління школою в
педагогічній концепції В. О. Сухомлинського полягали в тому, що найчастіше
вчителі говорили про непомітних у колективі дітей, які нічим себе не проявили.
На їхню думку - це найважча дитина. В. О. Сухомлинський приводив приклад про Миколу Н., учня 5
класу,що всі добре знали його сім’ю,але говорили про нього з
тривогою. (книга «Павлиська середня школа») Ніхто не міг сказати, чим він цікавиться, які
захоплення, до чого виявляє нахили. Після обміну думками вчителі дійшли
висновку, що потрібно ввести хлопчика в обстановку, де б він виявляв
наполегливість, відчув відповідальність за якусь справу. Тривалою працею
вчителям вдалося знайти для хлопця захоплюючу діяльність і привести до успіху.
Другою частиною «педагогічного понеділка»
були теоретичні доповіді, в яких висвітлювалися питання взаємозв’язку навчання
і всебічного розвитку особистості. Їх готували Василь Олександрович, завуч і
найбільш досвідчені вчителі. Вони аналізували дані науки і досвіду з тієї чи
іншої проблеми, виявляли успіхи чи недоліки в роботі Павлиської школи,
висвітлювали думки й пропозиції по вдосконаленню навчання і виховання. Також
використовувались факти з інших друкованих джерел, які разом із надбаннями
своїх учителів систематизувались у педагогічну бібліотеку. Усі були зацікавлені
в одержанні інформації про роботу в школах країни і всього світу. Вчителі
запроваджували в свою практику знання, щоб розкрити багатогранні здібності
учнів. Сам В. О. Сухомлинський спостерігав за дітьми, бувало і 5 років, щоб
залучити учня до такої роботи, яка б збудила б розумові здібності, допитливість
і любов до знань. Це розповідь про Петрика, який згодом став кращим математиком у класі. Обговорюючи
доповіді педагога, вчителі з’ясовували, що справжнє навчання – це індивідуальне
творче формування дитини.
Досліджуючи проблеми гуманного управління
школою, автори М.Легкий та І. Остапйовський
встановили, що в управлінні Павлиською школою В. О. Сухомлинський
великого значення надавав спільній діяльності школи та сім’ї у
справі навчання та виховання. В. О. Сухомлинський писав: «Час і батькам, і
вчителям глибоко усвідомлювати,що ні школа без сім’ї, ні сім’я без школи не
можуть справитися з найтоншими, найскладнішими завданнями становлення
людини»(1, с.343 – 344).У школі було створено батьківський університет. І до
нього батьки записувались за два роки до вступу дитини в школу, відвідуючи
потім заняття до закінчення нею середньої школи. Теоретичні знання батьків з
педагогіки та психології тісно пов’язувалися з практикою виховання в сім’ї. Це
були лекції на різні теми, але, щоб знання батьків співвідносились із духовним
розвитком їхніх дітей. Наприклад: «Роль природи у розвитку мислення та мови
дитини», «Вимогливість та повага до дитини», «Алкоголізм і діти» інші.
Предметом постійної уваги В. О. Сухомлинського
було здоров’я дітей. Вчений підкреслював, що без постійної турботи
директора школи про здоров’я дитини немислиме успішне виховання. Хвора дитина, на
його думку, іноді (через нездужання) не піддається вихованню. Він вивчав
медичну літературу і з кожним днем більше переконувався, як важливо для
педагога розуміти внутрішні фізіологічні, психічні,статеві процеси, що
відбуваються в організмі вихованців Часто дитина відстає в навчанні лише тому,
що нездужає,сама не знаючи про це.
В. О.
Сухомлинський вважав, що, ставши педагогом, вчитель повинен дати собі
клятву:відкривати в кожній дитині всі її задатки,здібності, можливості. Для
цього йому потрібно знати того, кого він виховує. «Знати здоров’я дитини, знати
індивідуальні риси її мислення і знати сильні і слабкі сторони її розумового
розвитку»(2,с.217)
Ідеї В. О. Сухомлинського, обґрунтовані в
60 – х роках, актуальні і співзвучні з проблемами нашого часу.
Література
1.Сухомлинський
В. О. Виховання без покарань// Вибр. Твори:В 5 т. – К.,1976 – 1977,Т.5. – С.343
– 347.
2. Сухомлинський
В. О.На нашій совісті – людина// Вибр. Твори:В 5 т. – К.,1976 – 1977,Т.5. –
С.203 – 207.
3.
Сухомлинський В. О. Павлиська середня
школа// Вибр. Твори:В 5 т. – К.,1976 –
1977,Т.4. – С.7 – 393.4. Сухомлинський В. О.
Розмова з молодим директором школи// Вибр. Твори:В 5 т. – К.,1976 –
1977,Т.4. – С.394 –625.
Впровадження педагогіки партнерства, компетентісного та інтегрованого підходів
Якщо твої наміри на рік – сій
жито, на десятиліття – саджай дерево, на віки – виховуй дітей. ( Народна мудрість)
Сьогодні в умовах модернізації української освіти одним із напрямків
оптимізації навчального процесу є його спрямування на демократизацію
взаємовідносин вчителя, учня та батьків, що відображається в нових підходах до
навчання та створенні сприятливої атмосфери співробітництва. Метою такого
партнерства є інтеграція батьків у педагогічний процес шляхом створення
необхідних умов для залучення сім’ї до супроводу дитини у навчально-виховному
процесі. Партнерство сім’ї і школи передбачає добровільність включення батьків
до самовиховання, самоосвіти і розвитку батьківської компетентності
Ухвалення
концепції Нової української школи перенесло поняття “педагогіка партнерства” зі
світогдяних обширів у нормативну площину. Розбираємося, що таке педагогіка
партнерства і як її досягти у школі.
В урядових документах вказано, що нова школа працюватиме
на засадах педагогіки партнерства, в основі якої – спілкування, взаємодія та
співпраця між учителем, учнем і батьками. Учні, батьки та вчителі, об’єднані
спільними цілями та прагненнями, є добровільними та зацікавленими однодумцями,
рівноправними учасниками освітнього процесу, відповідальними за результат.
Основні принципи цього підходу:
·
повага до особистості;
·
доброзичливість і позитивне ставлення;
·
довіра у відносинах;
·
діалог – взаємодія – взаємоповага;
·
розподілене лідерство (проактивність, право вибору та
відповідальність за нього, горизонтальність зв’язків);
·
принципи соціального партнерства (рівність сторін, добровільність
прийняття зобов’язань, обов’язковість виконання домовленостей).
·
Це – критерій, за яким можна оцінювати якість освітнього
процесу, а також новий інструментарій навчання менеджменту. Наприклад під час
інституційного аудиту школи. Відтак, необхідне чітке розуміння
природи цього явища і
уявлення, як згадану вагу відповідальності краще розподіляти.
ПЕДАГОГІКА ПАРТНЕРСТВА В УКРАЇНСЬКІЙ ТРАДИЦІЇ
Настанова
на партнерство у школі міцно закорінена в національній педагогічній традиції.
За системою Василя
Сухомлинського, виховання особистості має
здійснюватися через тріаду “школа – сім’я – громадськість”.
У своїх
працях (зокрема, “Людина неповторна”, “Серце віддаю дітям”) ще в 1960-х роках
класик педагогічної думки писав, що дитина – це активний і самодіяльний індивід, який не “вчиться на дорослого”, а живе
повноцінним і цікавим життям. Отже,
до неї слід ставитися доброзичливо і з розумінням.
За
ближчого розгляду виявляється, що такі ідеї у Сухомлинського виникали тому, що
він мав відкритий допитливий розум і мислив резонансно з провідними
інтелектуалами світу. У тих, хто мислив вужчими категоріями і орієнтувався на вказівки
керівництва, а не на принципи, ідеї вироджувалися в доктринерство. Отже, сенси,
які акумулював у своїх працях Сухомлинський, на Батьківщині тривалий час
обмежувалися цитуванням.
Великого
значення в Концепції набуває аспект педагогіки партнерства між всіма учасниками
освітнього процесу.
«Якщо вчитель
став другом дитини, якщо ця дружба осяяна благородним захопленням, поривом до
чогось світлого, розумного, у серці дитини ніколи не з’явиться зло», – писав
Василь Сухомлинський.
Педагогіка
партнерства (співробітництва) ґрунтується на принципах гуманізму й творчого
підходу до розвитку особистості. Її метою є створення нового гуманного
суспільства, вільного від тоталітаризму і офіціозу. Головним завданням педагогіки партнерства є
подолання інертності мислення, перехід на якісно новий рівень побудови
взаємовідносин між учасниками освітнього процессу
Це завдання
реалізовується у спільній діяльності учителя й учнів, учителя й батьків, що
передбачає взаєморозуміння, єдність інтересів і прагнень з метою особистісного
розвитку школярів.
Основні риси педагогіки партнерства: навчання без примусу; самовизначення;
висування
значущих цілей;
педагогіка
конкретної дії;
ідея переборення
пізнавальних утруднень у колективній творчій діяльності;
об’єднання
кількох тем навчального матеріалу в окремі блоки;
використання
опор;
методика
«занурення»;
спільне
планування індивідуального темпу навчання;
самоаналіз у
процесі індивідуального і колективного підведення результатів діяльності учнів;
вільний вибір
(використання вчителем на свій розсуд навчального часу для кращого засвоєння
учнями матеріалу);
створення
інтелектуального фону навчання;
методика
випереджувального навчання;
реалізація
диференційованого навчання;
колективна
творча виховна діяльність (самоврядування);
активна участь
дітей у контрольно-оцінювальній діяльності ідея життєтворчості;
систематичне
залучення батьків до спільної діяльності;
ПАРТНЕРСТВО У ШКОЛІ: У ЧОМУ СЕКРЕТ
Однією з перших теоретичні і прагматичні аспекти співпраці
батьків і школи зв’язала професорка соціології університету Джона
Хопкінса Джой
Епштейн. Ще 1982
року вона ініціювала низку досліджень, які засвідчили
залежність якості освіти від ефективності співпраці батьків, вчителів і
адміністрації школи.
1996 року дослідниця разом із
послідовниками узагальнила рамкові умови, що включають шість основних типів
активностей батьків, що поєднують відносинами партнерства сім’ю, школу та
громаду:
·
батьківство: сім’ї мають
забезпечувати здоров’я та безпеку дітей, створювати вдома середовище, що
заохочує до навчання; школи ж повинні забезпечувати сім’ї навчанням та
інформацію, щоб допомогти зрозуміти своїх дітей та сприяти їхньому розвитку.
·
спілкування: школи мають бути
підзвітними родинам і надавати їм інформацію про прогрес у школі та успішність
учнів; засоби спілкування мають відповідати культурним особливостям батьків, і
процес повинен бути двонаправленим;
·
волонтерство: батьки можуть зробити
значний внесок у середовище та функції школи; школи можуть отримати максимальну
віддачу від цього процесу через створення гнучких графіків, що відповідатимуть
таланту і інтересам батьків потребам студентів, вчителів і адміністраторів;
·
навчання вдома: батьки можуть допомагати
своїм дітям у діяльності, пов’язаній зі школою, за методичної підтримки
вчителів;
·
ухвалення рішень: школи можуть дати
батькам значущі ролі в ухваленні рішень у школі та допомогти їм максимально
використовувати їх; ця можливість повинна бути відкритою для всіх верств
громади, а не тільки для людей, які мають найбільше часу та енергії, щоб
витрачати на шкільні справи;
·
співпраця з громадою: школи повинні
координувати роботу та ресурси громади, бізнесу, коледжів або університетів, а
також інших груп для покращення шкільних програм, сімейних практик і навчання
та розвитку студентів; школи можуть допомогти сім’ям отримувати доступ до
допоміжних послуг, що надаються іншими установами, такими як охорона здоров’я,
культурні заходи, послуги репетиторів та програми післядипломного догляду за
дітьми.
Утілюючи ідеї
педагогіки партнерства, вчителю необхідно використовувати в своїй роботі не
тільки стандартні методи організації навчально-виховного процесу, але в більшій
мірі виявляти ініціативу і будувати навчання і виховання таким чином, щоб
дитина була постійно залучена до спільної діяльності.Як інструменти педагогіки
партнерства можна використовувати цікаві й захоплюючі розповіді, відверту
бесіду, справедливу і незалежну оцінку, заохочення творчих успіхів, особистий
приклад, зустрічі з цікавими людьми, спільний пошук рішень, спільні суспільно
корисні справи, благодійні акції тощо
Література:
https://www.youtube.com/watch?v=8VWuhwv1B2U
17 Нова українська школа: порадник для вчителя.
Комментариев нет:
Отправить комментарий